Зустріч з ювіляркою Катериною Небрат у Синявській бібліотеці-філії.
15 лютого 2022 року у Синявській бібліотеці-філії відбулася зустріч із жителькою с. Синява Катериною Василівною Небрат, якій нещодавно виповнилося 75 років.
Катерина народилася 15 лютого 1947 року в селі Синява у сім’ї робітника.
У 1965 році закінчила Синявську середню школу. Після школи навчалася у Черкаському педагогічному інституті.
Одружилася у 1969 році. Має двох дочок: Олену і Галину.
1 вересня 1975 року обійняла посаду заступника директора по виховній роботі.
З 1 січня 1984 року виконувала обов’язки директора Синявської середньої школи, на посаду директора була призначена 1 січня 1984 року.
Зі слів Катерини Василівни, вона зайняла посаду директора школи з поставленою метою. Понад усе вона хотіла, щоб у Синяві була нова школа. Знаючи про те, що у 70-х роках був виготовлений проект на будівництво школи, вона звернулась до тодішнього сільського голови Сахна Олександра Петровича з ініціативою написання листа в Комітет радянських жінок до Валентини Терешкової. Підтримка була отримана. Вона склала лист з підписами односельців, батьків, учнів. Завдяки тому, що лист був переданий особисто в руки Валентині Володимирівні Шарієвською Тетяною Миколаївною, уродженкою с. Синява, яка на той час жила і працювала у Москві, справа прискорилася. Через два тижні був результат.
Ініціативна молода директорка, за підтримки активістів села Синяви та завдяки Анатолію Липовому, який працював в проектному інституті м. Біла Церква та головам колгоспу ім. Кірова Василезі М.І. та Солов’ю П.О., сільському голові Сахну О.П. зрушила з місця давно заплановану справу.
Першим вкладником у будівництво був Всеукраїнський профспілковий комітет, який надав 300 тис. рублів, при загальному кошторисі 1 млн. 700 тис. рублів.
У пошуку підрядної організації будівництва значну допомогу надали завідуючий відділом освіти Сич М.Л. та Перший секретар райкому партії Мостіпан У.М.
При виборі місця забудови школи був вибраний найоптимальніший варіант, а саме: були збережені будівлі школи, які були збудовані ще за часів Браницьких. Приміщення збережені до цих пір і використовуються відділом освіти Рокитнянської громади.
Будівництво школи включало в себе великий обсяг робіт: це і водонапірна башта, і очисні споруди, які передбачали забезпечення екологічних норм.
Будівництво велося у дуже складний час (аварія на Чорнобильській АЕС). Потрібно було паралельно із будівництвом забезпечити екологічні норми для навчання дітей (заміна покрівлі на діючій школі і вивіз верхнього шару грунту).
Пропозицій щодо використання будматеріалів на будівництво школи було багато, простіше і легше на той час, маючи в районі свій завод залізобетонних виробів будувати із панельних виробів, але, за наполегливості Катерини Василівни, школа побудована з цегли. Вагомий внесок у добру справу вніс вчитель Синявської середньої школи, депутат Верховної ради України Ковальчук М.П.
21 червня 1991 року Небрат Катерина Василівна нагороджена значком «Відмінник народної освіти УРСР», який вона отримала на урочистій лінійці, присвяченій початку нового року у новій школі.
Для Катерини Василівни новозбудована школа стала найкращою нагородою.
Село Синява – грудочка мала
Українських земельних просторів
Та збудована в центрі села
Знань скарбниця Синявськая школа.
(Олена Михайлівна Кравченко. Слова дочки Катерини Василівни)
Біографія Катерини Василівни дуже насичена. Будучи депутатом Синявської сільської ради, вона була Головою обрядової комісії. Проводила реєстрації шлюбів, реєструвала новонароджених, вручала паспорти. Проводила зустрічі з матерями воїнів-афганців.
Катерина Василівна – талановита у всьому. Вона – активний учасник художньої самодіяльності Синявського будинку культури. Ні одне свято села не обходилось без її участі.
А ще вона – талановита майстриня. Вироби, вишиті власноруч, прикрашають не тільки оселю Катерини Василівни, а й радують її рідних і близьких.
Свої думки та почуття вона відображає в своєму поетичному слові. До прозово-поетичної збірки «Живи Синяво» увійшов її вірш «Славімо Синяву», який був покладений на музику. Катерина Василівна залюблена у свою землю, у її природу. Милують око квіти, що прикрашають її оселю. Ними вона ділиться зі своїми односельцями.
Найвлучніша характеристика бабусі прозвучала з вуст її внука Романа:
«Старенька вчителька не нажила добра,
Що віддавала – тим була багата.
І хоч велике дуже в нас село,
У неї учні – майже в кожній хаті.»
Не одне покоління учнів вдячні їй за науку, доброту, людяність, справедливість.
Многая літа Вам, Катерино Василівно!
